Джерела української етнопедагогіки:

дитячий фольклор

 Поняття  «дитячий фольклор» увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну непов’язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстом притаманна глибока старовина.

  Дитячий фольклор — це скутість зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних, фольклорних форм, і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.

  Отже, дитячий фольклор — це, передусім, зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки).

  Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки).

  Дитячий фольклор — також і власна усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.

  Класифікація дитячого фольклору така:

• зразки усної народної словесності, виконувані дорослими для дітей;
• різножанрові фольклорні твори, які побутують у дитячому середовищі;
• зразки усної творчості, які виникають і функціонують внаслідок комунікативної специфіки дитячого віку.

   Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них — вплив різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих уявлень тощо. Усну традицію дітей найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще, захоплює освоєння мови.

Загадка — вид народної творчості

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Особливим різновидом загадок є ребус.

Особливості і призначення загадок

Загадки — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле відгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги. В передньому слові до збірочки «350 загадок молодим і старим на забаву»  її упорядник А.Онищук писав з цього приводу:«Збереться де гурток людей — чи то на вечерницях у кого, на хрестинах або весіллю, а вже — біля веселих жартів і пісень — сипляться також загадочки одна за одною, наче з рукава.

 Один загадує, інші думають над розгадкою, дають відповіді, та не все влучні, а він, певний, що ніхто не відгадає, — жартує з присутніх... Але нараз хтось дотепний відгадує, а сам, відгадавши, новою загадкою, як кажуть, заб'є клина свому попередникові і т.д., забава весело продовжується...     »

Яскравий приклад загадки із поетичної спадщини В. Свідзинського, де вона набула високої художньої культури:

Під голубою водою

Живу я, живу...

Золотоокий рибак надо мною

Закидає сіть огневу.

Крізь принадливі очка — знаю —

Не раз, не два я промкнусь,

В баговінню садів погуляю,

А колись таки попадусь.

Спопеліє, застигне смутно

Жовтава зоря в імлі,

Ніч надійде нечутно

І не знайде мене на землі.

Загадка із поетичної спадщини Дмитра Білоуса:

А відгадайте-но: що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,

щоб я було красиве і дзвінке,

бо носить все життя мене людина.

(Ім’я)

Тематика загадок

Явища природи:

А що сходить без насіння? (сонце)

А що біжить без перестанку? (час)

А що шумить без буйного вітру? (річка)

Людина:

Між білими березами талалай плеще. (зуби, язик)

Рослинний і тваринний світ:

Чотири чотирники, Два закопирники, А третій вертун. (корова)

Хату на хаті має, жабам рахунок знає? (лелека)

Вдень мовчить, а вночі кричить (сова)

Духовне життя людини:

А що плаче — сліз не має? (серце)

А що горить без полум'я? (любов)

Трудова діяльність:

Предмети побуту:

Знаряддя праці:

Між ногами - тривога, на пузі дорога. (прядка)

В лісі росте, у коня колихається, у баби теліпається. (сито)

Загадки можуть мати національні образи:

Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).

Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Лексика загадки відображає побут, форми діяльності. Як правило, відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу.

У загадці наявні традиційні епітети, порівняння, пестливі слова, гіперболізація (грім - віл; туман - хмара); звукописні слова Бігла по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін).

Вчимо разом з дітьми!

ВЕЛИКДЕНЬ

На столі – духмяна паска,

А круг неї – писанки.

Уділи нам, Боже, ласки

На всі дні, на всі віки!

Немала у нас родина,

Та молитва всіх єдина:

Хай розквітне Україна,

Як в погожі дні – весна.

П. Воронько

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Христос воскрес! Радійте, діти,

Біжіть у поле, у садок,

Збирайте зіллячко і квіти,

Кладіть на Божий Хрест вінок!

Нехай бринять і пахнуть квіти,

Нехай почує Божий рай,

Як на землі радіють діти

І звеселяють рідний край.

На вас погляне Божа Мати,

Радіючи з святих небес...

Збирайтесь, діти, ну ж співати:

Христос воскрес! Христос воскрес!

Л. Глібов

ПИСАНКИ

Спекла мама на Великдень

Біленькі паски,

А я куплю собі краски.

Спишу писанки.

Розпишу я на писанках

Квітки,  ялички,

Розмалюю, роздарую

Межи сестрички.

А братові маленькому

Дам писанки дві,

Щоби ними карбулявся

В шовковій траві.

М. Підгірянка

ПИСАНКА

Розмалюю писанку,

Розмалюю,

Гривастого коника

Намалюю.

Розмалюю писанку,

Розмалюю,

Соловейка-любчика

Намалюю.

Розмалюю писанку.

Розмалюю,

Різьблену сопілоньку

Намалюю.

А сопілка буде грати.

Соловейко щебетати,

А гривастий кониченько

Славно танцювати.

Д. Чередниченко

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Радість з неба ся являє,

Паска красна день вітає,

Радуйтеся щиро нині –

Бог дав радість всій родині,

Бог дав радість нам з небес,

Христос Воскрес!

Христос Воскрес!

ПИСАНКА

Гарна писанка у мене,

Мабуть, кращої й нема.

Мама тільки помагала,

Малювала ж я сама.

Змалювала дрібно квіти,

Вісім хрестиків малих,

І дрібнюсінько ялинку

И поясочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала,

Зіпсувала п'ять яєць, —

Та як шосте закінчила,

Тато мовив: „Молодець!"

Я ту писанку для себе,

Для зразочка залишу,

А для мами і для тата

Дві ще кращі напишу.

К. Перелісна

 Прислів’я, як вид українського фольклору

  Прислів’я — це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер.

  Поетичні твори  усної народної творчості з давніх часів використовують у педагогіці К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він вважав, що народні прислів’я корисні за своєю формою для навчання дітей рідної мови, а за змістом — для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. Він вважав, що прислів’я є для дитини невеличкою задачкою.

  Велику групу становлять прислів’я повчального характеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і прославляються: чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо.

  Прислів’я доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять із розвитку мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.

  Заучують прислів’я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж дня. При цьому вихователь промовляє: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні ти смієшся з нього, а завтра — він з тебе».

  Під час сніданку, обіду, вечері можна використовувати такі прислів’я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий борщик, та малий «горщик»»,  «Так їсть — аж за вухами лящить» тощо.  

Забавлянки , як вид українського фольклору.

   Забавлянки-це невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати, їхнє призначення-заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти утішок дуже подібні до колисанок в них фігурують ті ж дійові особи, що в пісенній ліриці, найчастіше кіт, який допомагає приспати дитину.

Ой ти коте -рябку,

Та вимітай хатку,

А ти котку сірий,

Та вимітай сіни.

А ти котку- котарю.

Та вимітай комору.

    Частина утішок спрямована на те, щоб втихомирити дитину, коли вона плаче:

Тихо (ім’я дитини), не плач іде киця на мостику,

Киця принесе калач. Несе калач на хвостику…

Спеціальні примовляння використовуються під час колисання  дитини з метою не приспати її, а заспокоїти:

Гайда -да, хліба нема.

Був буханець-з’їв баранець,

Була кришинка -з’їла дитинка…

  Окремий цикл становлять потішки, якими втішають чи забавляють дитину під час купання:

Купалися ластів’ята                           У любисточку купали,

Та в чару водиці,                                Живу воду наливали,

Щоб були ми білотілі                        Щоб здоров’я тіло мало,                      

Та ще й білолиці.                          Лиха – горенька не  знала…

   Коли дитина уже самостійно сидить, з нею бавляться «Ладусі» або «Ладки». Плескаючи її руками, говорять:

Ладки, ладоньки, ладусі,

Ой ладусі ладки.

Де були? - В бабусі.

Що їли? - Оладки.

З чим оладки? - Із медком

Та солодким молочком.

  Отже, коло забавлянок широке і різноманітне і щодо особливостей виконання (в залежності від віку дитини), і щодо тем, сюжетів, персонажів. Однак  оскільки слухачами є лише діти, забавлянкам характерна простота структури і поетики.