айже 1 мільярд людей у світі страждають на психічні розлади, щорічно 3 мільйони осіб вмирають в результаті різних додаткових факторів, що напряму пов’язані з ментальним станом. 

Ще одним негативним фактором для психічного здоров’я стала пандемія COVID-19, що значною мірою порушила звичне життя мільярдів людей у світі. 

Психічне (ментальне) здоров’я згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів.

Згідно з ВООЗ головними критеріями психічного здоров’я є:

• усвідомлення неперервності, постійності та ідентичності власного фізичного та психічного «Я»;
• критичність до себе, власної діяльності та її результатів;
• відповідність психічних реакцій силі і частоті впливів середовища, соціальним обставинам та ситуаціям;
• здатність до саморегуляції власної поведінки відповідно до соціальних норм;
• здатність до планування власної життєдіяльності;
• спроможність змінювати стиль поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій, обставин та інше.

У сучасному світі психологічна стійкість людей дуже важлива. Проте в Україні, в умовах повномасштабної війни, ситуація з ментальним здоров’ям набагато складніша. Війна приносить із собою не лише фізичну небезпеку, а й глибокі психологічні травми. 

Постійний страх, тривога за життя близьких, втрати рідних, вимушене переселення та руйнування домівок – усе це накладає важкий відбиток на психіку людей. До того ж, війна не тільки виснажує морально, але й створює серйозні перешкоди для доступу до професійної психологічної допомоги, яка сьогодні є необхідною для багатьох.

Українці мають справу з посттравматичним стресовим розладом, депресіями та іншими проблемами ментального здоров’я на щоденній основі. Особливо вразливими стають діти, ветерани війни, люди, які втратили домівки та рідних. 

Підтримка ментального здоров'я в Україні зараз має бути пріоритетом, адже психологічна стійкість людей – це основа відновлення країни після війни. Тому важливо не лише забезпечити доступ до фахової допомоги, але й поширювати практики самодопомоги та психологічної підтримки у суспільстві, зміцнюючи колективну стійкість та здатність до відновлення.