Танець виник так давно, що ніхто не може сказати точно час його появи. Звісно, танці, що були у первісних людей, навряд чи можна порівняти з тим, що ми звикли називати танцем. Але вже тоді в рухи танцівників вкладалися їхні враження та настрій. За допомогою ритуальних танців люди передавали рухи тварин і птахів, яких вважали священними. Наприклад, у індіанців Північної Америки й зараз є танець бізона, китайці мають танок павича, якути зберегли з найдавніших часів танець ведмедя. 

Поступово танець увійшов до всіх життєвих обрядів та став засобом об’єднання. Наприклад, перед тим, як піти на полювання, чоловіки роду чи племені виконували спільний ритуальний танок. Він не тільки відточував мисливські рухи, але й дарував упевненість у власній силі та сміливості.

Танці народів світу

У різних народів склалися свої танцювальні традиції, що відрізнялися характером рухів та їх ритмом. Наприклад, японському чи китайському танцю притаманні плавні рухи, що перетікають, немов вода. Натомість танець індонезійців дуже чіткий, з фіксованими рухами. Для європейців характерна наявність у спільному танці головного героя — соліста, а в танцях народів Африки присутній еротичний зміст.

В часи Давньої Греції танці вже мали чіткий поділ на сценічні, побутові, військові та ритуальні або священні. Вони присвячувалися різним богам — наприклад, Діонісу або Венері.

З часом танець втрачав своє ритуальне значення, люди все частіше стали виражати в ньому свою любов до життя та оптимізм. Недарма танці ніколи не любили релігійні діячі та намагалися заборонити їх як несумісні з вірою в Бога. Але танець все одно вижив і розвивався. Придворні бали, театральні постановки, вистави артистів цирку, акробатів — все це збагачувало мистецтво танцю.

Видатні хореографи

У XVI столітті в Європі виникає балет, але лише в другій половині XVIII століття він сформувався як самостійний вид мистецтва. Засновником балету в сучасному розумінні вважають француза Жана-Жоржа Новерра — хореографа, танцівника та реформатора танцю.

На початку XX століття в світі з’являється новий стиль у танці — модерн. В більш вільному модерні хореографи могли не дотримуватися суворих балетних правил і згодом він став родоначальником багатьох сучасних стилів танцю.  Відомою танцівницею тих часів була американка Айседора Дункан. Як хореограф вона створила свою особливу систему пластики рухів та викладала її у власній танцювальній школі.

Значну кількість відомих балетних постановок залишив після себе російський хореограф Маріус Петіпа — «Дон Кіхот», «Есмеральда», «Жизель», «Корсар» та багато інших.

Надзвичайної виразності багатьом балетним виставам російських хореографів надавала геніальна музика Петра Чайковського та інших талановитих композиторів.

Великий внесок у мистецтво хореографії зробив Джордж Баланчин, хореограф грузинського походження. Спочатку він жив і працював у Росії, а в 1933 році емігрував до США, де створив близько чотирьох сотень новаторських балетів. На думку Баланчина, танець не потребував  декорацій чи костюмів. Головною в його постановках була взаємодія танцівника й музики.

Перетворити народний танець в нове культурне явище зміг радянський хореограф Ігор Моісеєв. Визнання у всьому світі з його постановками вдалося здобути Державному академічному ансамблю народного танцю, в якому Моісеєв був також і керівником.

Видатному українському хореографу Павлу Вірському наша країна завдячує популяризації українського народного танцю, наповненні його новим сучасним змістом та естетикою. Як художній керівник та постановник Державного ансамблю танцю УРСР, Вірський вклав вагомий внесок в пропагування української культури.

Очолюваний ним ансамбль побував з гастролями майже по всій планеті, знайомлячи світ з Україною. В цьому танцювальному колективі багато років працював танцівником Григорій Чапкіс, а нині це знаний хореограф, який має звання народного артиста України.