Важко сказати, звідки походить це свято. І взагалі, як багато хто вже встиг помітити, у всенародно улюблених свят є одна спільна риса – ніхто достовірно не знає, коли і чому вони виникли.

Звичай веселитися, жартувати й обманювати один одного саме 1 квітня існує в дуже багатьох країнах. Про виникнення першоквітневої традиції існує чимало різних гіпотез, що сходяться в одному: коріння її глибоко йдуть у середньовічну європейську карнавально-балаганну культуру. По суті справи, це один із самих стійких елементів язичества, що осів в християнській свідомості.

Найпоширеніша теорія говорить, що все було так. До 1582 року у Франції (яка в ту пору жила по юліанському календарі) Новий рік відзначали навесні - з 25 березня по 1 квітня. Потім влада вирішила ввести новий календар - грегоріанський, і новорічні свята перенесли на звичний для нас час - 1 січня. Однак, через погано розвинені комунікації, звістка про це дійшла не до всіх, і багато хто продовжував через незнання, або з упертості, відзначати Новий рік як і раніше. Освічені громадяни завели звичай знущатися з невігласів: самим популярним жартом було непомітно причепити до спини бідолахи паперову рибину й дражнити його Poisson d’ Avril (”квітнева риба”). Також існувала забавна традиція (вона жива й понині!) посилати довірливого простака куди-небудь із безглуздим дорученням.

Однак, якщо вважати, що “свято дурнів” зародилося саме так, то незрозуміло, чому воно здобуло собі популярність у всій Європі. Деякі протестантські країни, такі як Англія, Шотландія й Німеччина, взагалі прийняли грегорианский календар тільки в ХІХ столітті. Але на той час вони вже давно відзначали щорічний день дурня. Не міг же привід для свята з’явитися в них пізніше, ніж саме свято!

Очевидно, що в 1 квітня більше глибоких корінь, адже подібні свята існували й набагато раніше - наприклад, в Античності та Середньовіччі. У Древньому Римі в середині лютого (а зовсім не на початку квітня) відзначалося свято дурних. Історик Апулей вважав, що в Древньому Римі першоквітневий обман був пов’язаний зі святом на честь божества Сміху. Інші стверджують, що це свято зародилося ще в древній Індії, де 31 березня відзначали свято жартів. Також є припущення, що 1-го ж квітня в древньому світі жартували тільки ірландці, та й то на честь Нового року. Ісландські саги говорять, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на згадку про Скадею, дочку Тіасса. Також відомо, що за старих часів у кельтів було свято на честь бога сміху. Всі ці звичаї можна вважати ранніми предками першоквітневого свята жартів.

У британському фольклорі походження 1 квітня пов’язують із Готамом (Gotham) - легендарним Містом Дурнів, розташованим десь у Ноттінгемширі. По переказах, за давніх часів в Англії існував такий звичай: якщо король проїжджав по якій-небудь дорозі країни, вона ставала державною власністю. Жителі міста Готама хитрістю зробили так, щоб король відмовився від відвідування їхнього міста. Після того, як монарх довідався про витівку, він розсердився і повелів покарати підступних підданих. Однак, в’їхавши в Готам, королівські посланці побачили, що жителі його займаються якимись дуже дивними для нормальної людини справами: хто намагається заточити птаха в загоні без даху, а хто палить рибу в ріці. Збентежені гінці доповіли про побачене королю, і той вирішив ідіотів не карати. Що з них взяти, в кінці кінців! У Британії тому вважають, що свято дурнів засноване на честь саме цієї події, що зайвий раз доводить - обдурення влади за всіх часів вважалося в народі похвальним заняттям.

Є також міфічне припущення, по якому це свято з’явилося завдяки неаполітанському королеві Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу принесли рибу. Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж не знайшли, але кухар приготував іншу, що дуже нагадувала потрібну. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть розвеселився. З тих пор і узвичаїлися першоквітневі розиграші.

Прямим прототипом сучасного 1 квітня можна також вважати середньовічне свято Festus Fatuorum (”Бенкет Дурнів”). Відзначали Festus в основному у Франції, а головною темою його було обрання шутейного папи та глузування над церковними ритуалами. Незважаючи на протидію церкви, фестиваль протримався аж до XVI століття. Після цього єдиною можливістю подурачитися досхочу залишився карнавал.

Відповідно до іншої, більше наукової версії, день сміху започаткувався від древнього свята весняного рівнодення (такий собі Хеллоуін навпаки). Під час зміни сезонів всі закони, як природні, так і соціальні, на якийсь час ніби втрачали силу. Нормальна, розважлива поведінка перемінялася повною своєю протилежністю: народ галасливо бенкетував і дозволяв собі всякі жарти над владою, за які іншим часом міг запросто позбутися життя. До речі, звичай прикрашати спину “дурня” паперовою рибою деякі культурологи пояснюють просто: саме з настанням весни у водоймах Франції з’являлося багато молодої риби, настільки недосвідченої, що піймати її було дуже просто. Цю дурний жарт назвали Poisson d’Avril. Згодом так стали називати тих, хто став жертвою першоквітневих жартівників.

Коли й ким це свято було завезено в Росію - точно не відомо, але в роботах багатьох письменників і поетів кінця XVII століття присутні рядки про першоквітневі розиграші. Наприклад, Олександр Пушкін написав:

Брови царь нахмуря, говорил вчера:
“Повалила буря памятник Петра.”
Тот перепугался: “Я не знал! Ужель?”
Царь расхохотался: “Первый, брат, апрель…”

В Росії першоквітневі розиграші затвердилися після того, як один раз жителі Петербурга рано-вранці були підняті з ліжок тривожним сполохом, звичайно попереджуючим про пожежу. Це було 1 квітня, і тривога була жартівливою. Відомо також, що в царювання Петра I трупа німецьких акторів обдурила в цей день і публіку, й правителя, виставивши на сцені замість п’єси транспорант із написом “Перше квітня”. Петро не розсердився і лише сказав, виходячи з театру: “Вольності комедіантів”.