Комунальний заклад дошкільної освіти №80 м.Кривий Ріг

 





Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Погода в Україні

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ІНКУЛЬТУРАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ІНКУЛЬТУРАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Стаття присвячена розгляду проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку в процесі соціалізації та інкультурації особистості

Ключові слова: мовленнєва компетентність, дошкільний вік, соціалізація, інкультурація.

Постановка проблеми. У період поширення масової культури велика увага приділяється вихованню мовної особистості, тобто такої, яка володіла б усіма виражальними засобами рідної мови, була б спроможна вільно виражати власні позиції, логічно та послідовно висловлювати свої думки, судження та переконання, пояснювати їх і доводити. Саме тому виникає потреба в оновленні змісту, вдосконаленні форм, методів і технологій навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.

Аналіз останіх досліджень і публікацій. Мовленнєва компетенція передбачає сформованість фонетичної, лексичної, граматичної, діамонологічної компетенцій. Варто зазначити, що мовленнєва компетенція формується на етапі дошкільного дитинства, через це вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення (діамонологічна компетенція) – важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку. Проблема розвитку зв’язного мовлення порушується в психології, мовознавстві, логопедії тощо.

Виокремлення аспектів проблеми, які ще недостатньо вивчені. У дослідженнях з оволодіння дітьми зв’язним монологічним мовленням вказується на низку труднощів: дошкільникам важко скласти розповідь, втрачається зв’язність висловлювання, часто порушується структура розповіді, висловлювання насичене паузами, повторами, діти відхиляються від теми, значна частина дітей дошкільного віку взагалі не володіє зв’язним українським мовленням.

Формулювання мети статті. Метою статті є розкриття особливості формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку в процесі соціалізації та інкультурації особистості.

Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих результатів. Слід зазначити, що поняття «компетенція», «компетентність» у психолого-педагогічних джерелах не мають однозначного визначення, а найчастіше трактуються з позицій, властивих певній науковій сфері. Означені поняття у своїй основі мають латинське «competens», що означає: досягаю, відповідаю, підходжу. Відповідно компетенція – це приналежність по праву, коло повноважень якогось органу чи особи; коло питань, у яких дана особа володіє знаннями і досвідом, а компетентність – володіння компетенцією, обізнаність з певного питання.

Компетенція визначається як внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відношень), що потім виявляються у компетентностях людини як актуальні, діяльнісні прояви. Компетентності спеціальним шляхом набуваються у процесі навчання і дають змогу людині визначити, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Компетентний – освічений у певній галузі; той, хто має право за власними знаннями чи повноваженнями будь-що виконувати або вирішувати.

У науковій літературі до поняття компетентності зазвичай включають спеціально структуровану систему знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються людиною у процесі навчання. Зміст поняття «компетентність» включає не лише когнітивний, технологічний компоненти, а й мотиваційний, етичний, поведінковий. Щодо співвідношення понять «компетенція» і «компетентність» найчастіше дотримуються такої думки: компетенція складає певний потенціал, ресурс, здатність особистості, а компетентність – це актуальні прояви компетенції у певному виді діяльності, суспільному житті тощо.

Стосовно виховання дітей дошкільного віку передусім використовується термін «життєва компетентність». Відповідно до сучасних вимог дошкільник виступає як часточка великого, плинного, суперечливого, складного життя. Найголовнішим для педагога і батьків є необхідність виростити дитину домірною життю (своїй природі, можливостям, віку, зовнішнім вимогам, соціальним правилам), навчити адекватно реагувати на різні події, вчинки, якості, досягнення, знаходити в ньому своє місце, «вписуватися» в його контекст.

О. Кононко зазначає, що для того, щоб на етапі дошкільного дитинства закласти основи компетентності як інтегральної особистісної характеристики, необхідно почати з чіткого визначення змісту цього поняття, усвідомлення своєї відповідальності за наявність – відсутність у дитини зазначеної властивості, добору адекватних методів її виховання в умовах дошкільного закладу.

Отже, поняття компетентність засвідчує наявність у дитини відповідної інтегрованої особистісної якості; компетенція – вказує на сфери й напрями її прояву; зрілість – бажану й доступну вікові повноту розвитку компетентності (не лише знає, а й уміє, позитивно ставиться, адекватно діє); авторитетність – ступінь визнання компетентності дитини іншими – дорослими й однолітками. Основними показниками життєвої компетентності визначаються такі:

·        Оптимальна для віку модель провідної діяльності.

·        Форми активності дитини.

·        Особливості розвитку базових якостей особистості.

За А. Богуш, компетентність дошкільника – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенцій того чи іншого виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).

У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій – лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.

Мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії. Семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегроване явище, що охоплює цілу низку соціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок задля успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування.

Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.

Лексична компетентність – наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, адекватне використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.

Фонетична компетентність передбачає правильну вимову всіх звуків та звукосполучень рідної мови відповідно до орфоепічних норм, наголосів, наявність добре розвиненого фонематичного слуху, що допомагає диференціювати фонеми, володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).

Граматична компетентність – це інтуїтивно правильне вживання граматичних форм рідної мови відповідно до граматичних законів і норм (рід, число, відмінок, клична форма тощо), наявність корекційних навичок.

Діамонологічна компетентність – розуміння зв’язного тексту, вміння звертатися із запитаннями та відповідати на них, розпочинати та підтримувати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.

Комунікативна компетентність передбачає вміння комплексно застосовувати мовні й немовні засоби з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціювати його.

Означені види компетентності формуються в процесі навчало-мовленнєвої діяльності, проте для формування культури мовленнєвого спілкування замало лише навчально-мовленнєвої діяльності. тому важливо передбачити завдання з виховання культури мовленнєвого спілкування і з художньо-мовленнєвої діяльності.

Мовному розвитку дітей у народній дидактиці надається найбільшого значення. Цікаві дослідження в цьому напрямку були проведені вченим                           П. Бачинським. Він стверджує, що опанування першої мови малюком є особливою формою його діяльності, яка здійснюється завдяки власним зусиллям дитини і є найважливішим кроком в освоєнні нею життєвого простору. Це, безумовно, найважливіший інтелектуальний подвиг у житті людини. На думку вченого, позитивне емоційне спілкування матері з дитиною рідною мовою в перші роки життя - найпотужніший нейролінгвоекологічний чинник як вищих емоцій, так і інтелектуального розвитку дитини, що збагачує комунікативну функцію мови і створює основу успіхів її власних зусиль як особистості в процесі освоєння життєвого простору в суспільстві.

Інкультурація - процес, внаслідок якого досягнення культури певної цивілізації передається від одної особистості – носія культури, культурного модератора - до іншої, яка не досягла відповідного рівня культури, а також від покоління до покоління. Даний процес не обмежується тільки періодом навчання, тобто дитинства та молодості, він триває протягом усього життя людини інкультурація супроводжується вивченням та засвоєнням (інтеріоризацією) певної системи знань, вмінь, навичок, звичаїв, традицій, цінностей, норм. Відбувається інкультурація як неформально - в родині, у спілкуванні однолітків, друзів, колег по роботі, навчанню, субкультурних групах, конфесійних спільнотах, в цілому у референтних групах, так і у формальних соціальних середовищах - дошкільних закладах, школі, професійно-технічних навчальних закладах, вишах. Особливо посилився останням часом вплив засобів масової інформації, в першу чергу телебачення та Інтернету.

Інкультурація включає засвоєння особистістю системи базових ціннісних орієнтацій, прийнятих в даному суспільстві, норм поведінки в різних життєвих ситуаціях, які відповідають моральним засадам суспільства, усвідомлення політологічних закономірностей – систем управління суспільством на підґрунті демократичного вибору, наукову обізнаність у профільних галузях та достатньо високий рівень ерудованості у області так званих загальних знань, особливо, зрозуміло, у контексті, власне кажучи, культури – літератури, архітектури, живопису, класичної музики, сучасних інтелектуальних та естетичних течій, політичної і культурної історії.

Зростання компетентності як умови інкультурації особистості залежить від здатності дитини приймати на себе відповідальність у ситуації деонтологічного вибору, а для цього необхідне усвідомлене і відповідальне відношення людини до себе, до іншої людини, до суспільства.

Мовленнєвий розвиток дошкільника – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків.

Належний рівень життєвої компетентності дитини неможливий без оволодіння мовленням. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки, «оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших». Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Дитина повинна бути здатною користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілим, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Становлення мовленнєвої особистості відбувається в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення.

Для успішного мовленнєвого розвитку важливе значення має вся життєдіяльність дітей, що дає змогу вправляти їх у спілкуванні. Оптимальний рівень мовленнєвої компетентності дошкільників досягається створенням розвивального мовленнєвого середовища, у якому діти перебувають. Мовленнєва компетентність дошкільника Навчання мови Мовленнєве виховання Розвиток мовлення Формування елементарних уявлень про мову і мовлення Виховання мовленнєвої культури, любові до рідної мови Формування мовленнєвих умінь і навичок

Пріоритетами для розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча діяльність, роздуми вголос без остраху помилитися чи мати іншу думку, ніж дорослий. Неможливо створити уніфіковане середовище, яке за змістом і формою задовольнить кожну дитину. Тому розвивальним є те середовище, яке пристосовується до природного темпу кожного малюка, де кожен має право і обов’язок бути собою. Складові мовленнєвого розвивального середовища Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності. Проте, повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності недостатньо. Саме на міні-заняттях, в яких домінують гра і спілкування, вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті. На міні-заняттях з мовленнєвого спілкування діти не стільки засвоюють матеріал про навколишній світ, скільки вправляються в мовленнєвій діяльності. Зосереджується увагу на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови, формуванні навичок розповідання та переказування. Міні-заняття з мовленнєвого спілкування проводяться у всіх вікових група з підгрупами дітей та індивідуально. Природне довкілля Предметно-ігрове довкілля Соціальне довкілля Середовище власного «Я».

Висновки. Підсумовуючи усе вищевикладене, треба зазначити, що успішність інкультурації залежить від набору, кількості і якості компетенцій людини: не тільки готовність до того або іншого виду діяльності, що позиціонується як кінцева мета навчання, а й етичні норми поведінки, рівень засвоєних механізмів взаємодії з навколишньою дійсністю і система сформованих духовних цінностей, а також набута спрямованість і уміння розвивати їх згодом повинні стати результатом освітньо-культурної підготовки особистості

Отже, виховання особистості з високими інтелектуально-творчими, духовно-моральними можливе лише за умови використання кращих здобутків народної педагогіки, серед яких вагому роль відіграє дитячий фольклор як джерело розвитку мовлення, мислення, естетичних почуттів дитини.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Бєлєнька Г.В. Теоретико-методологічні засади формування професійної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах ступеневої підготовки : автореф. дис. … докт. пед. наук. – К., 2012. – 38 с.

2.     Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації / А. Богуш // Дошкільне виховання. – 1999. – № 6. – С. 3–5.

3.      Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до семи років / А.М. Богуш. – К.: ВД «Слово», 2004. – 376 с.     7. Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення / Н. Гавриш. – Донецьк: ТОВ «Лебідь», 2005. – 128 с. 9.   

4.     Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання // Дошкільне виховання. – 2003. – № 7. – С. 12-14.

5.     Гончаренко А. Окремі аспекти формування лексичної компетентності старших дошкільників // Дитячий садок. – 2009. – число 27. – С. 19-23.

6.     Гончаренко А.М. Розвиток мовленнєвої компетентності старших до- шкільників : навч.-метод. посіб. до Базової прогр. розв. дитини дошк. віку «Я у Світі» / А.М. Гончаренко. – К. : Світич, 2009. – 160 с.

7.     Калмикова Л.О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Л.О. Калмикова. – К. : НМЦВО, 2003. – 300 с.

8.     Крутій К.Л. Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект, здібності / К.Л. Крутій. – Запоріжжя: ТОВ «Ліпс» ЛТД, 1999. – 200 с.

 

 

 

Like it