ВУЗ ШАГ

Комунальний заклад дошкільної освіти №80 м.Кривий Ріг

 





Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Погода в Україні

Сторінка музкерівника

      

                                «Таланти створювати неможливо, 

                                               але можливо і потрібно створювати 

                                               середовище для їх прояву і росту»    

                                                                                                      Г. Г. Нейгауз

   

     Мета музичного виховання в дитячому закладі:

виховання шляхетної людини шляхом впливу музичного мистецтва; 

формування інтересів, потреб, здатностей, естетичного відношення до музики.

    Завдання музичного виховання:

Виховувати інтерес до музики. 

Збагачувати музичні враження дітей, ознайомлюючи їх з   різними музичними творами. 

Знайомити дітей з елементарними музичними поняттями, навчати простим практичним навичкам  во всіх видах музичної діяльності, щирості, природності та виразності виконання музичних творів. Розвивати емоційний відгук, сенсорні здатності і ладотональний слух, почуття ритму, формувати співочий апарат та виразність рухів.

Створювати творчу активність під час музичних занять. 

Формувати самостійність, ініціативу, прагнення застосовувати вивчений репертуар у повсякденному житті, музикувати, співати й танцювати. 

Сприяти виникненню та прояву музичного смаку на основі отриманих вражень і уявлень о музиці.

                  

                              Гурток "Веселі нотки"

    На заняттях гуртка впроваджується адаптована програма «Всесвіт музичних звуків» (за концепцією К. Орфа)    

   Мета початкового музичного виховання за системою К. Орфа — це формування творчої особистості дитини.

  Завдання програми:

ознайомлення з різновидами музичних  звуків та методикою їх відтворення;

формування пізнавальної компетентності дітей через впровадження на  музичних заняттях мовленнєвих ігор, народного фольклору;

збагачення емоційно-чуттєвого і когнітивного досвіду через впровадження інноваційних форм організації роботи: рухові імпровізації, психогімнастика, пальчикова гімнастика, арт-терапія.   

                     

   

   

                                                   

 

 

Зимовий календарно-обрядовий цикл свят

 

У зимовому циклі зосереджена найбільша кількість обрядових дійств, якими люди намагалися забезпечити здоров’я, щастя, достаток у майбутньому році і житті. Календарно-обрядові пісні, присвячені зимовим святам, у всіх народів вважаються найбільш архаїчними. Вони є найбільш консервативною традицією співу, тому що зазнали найменшого впливу ззовні.

    До найбільш значимих українських народних свят та обрядів зимового календарного циклу можна віднести такі:

Грудень
4 – Введення в храм Пресвятої Богородиці.
7 – Катерина. Народне гуляння. Перші катання на санчатах.
13 – Андрія – Калита. Великі вечорниці. Ворожіння. Кусання калити.
19 – Микола Чудотворець (зимовий, холодний). Загальне свято вшанування найстарішого в сім’ї, святкується всією родиною.

Січень
1 – Новий рік.
6 – Різдвяний Святвечір (Перша Кутя).
7 – Різдво.
13 – Щедрий вечір (Друга Кутя). Маланка.
14 – Святого Василя. Старий Новий рік.
18 – Хрещенський вечір. Голодна кутя (Третя Кутя).
19 – Хрещення. Водохреще.

Лютий
7 – Юхим Сірин, запічник, примовник, цвіркунів заступник. Це свято домового. Його годують (становлять біля печі їжу), співають пісні, розказують казки та примовки (розважають домовика).
 Масляна святкується за сім тижнів до Великодня і припадає на період з кінця лютого до початку березня. Це саме веселе, розгульне, загальне свято.

Улюбленим святом для дітей є День Святого Миколая

(19 грудня), до якого малята готуються заздалегідь. Малята показують свої досягнення на дитячих ранках, святах, концертах, очікуючи за свої старання винагороду від самого Миколи Чудотворця. Пропонуємо батькам розучити з дітьми пісню.

Святий Миколай

Є на світі свят багато

Урочистих, визначних,

Але Миколая свято

Найприємніше із них.

Миколай святий — не казка,

Це не Дід Мороз, о ні.

Миколайчику, будь ласка,

Ти приходь до мене в сні.

Приспів: 

Під подушку я загляну,

Рано-вранці посміхнусь.

Подаруночки дістану,

Миколаю поклонюсь.

Подаруночки — це свято,

Та я молю не про те:

Бережи матусю й татка

І хай рідний край цвіте.

 

 

Вечір під Різдвяну ніч (6 січня) називають називається "Другою колядою", "Щедрим вечором" або "Другою Кутею".   Господарів в цей вечір слід вітати словами "Добрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я"  або "Будьте здорові, з Колядою!". 

ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ, РАДУЙСЯ!
(колядка)

Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів: Радуйся! Ой, радуйся, земле, –
Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами.
Приспів.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Приспів.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості.
Приспів.
А що перший празник – то Різдво Христове.
Приспів.
А що другий празник – Святого Василя
Приспів.
А що третій празник – Святе Водохреща.
Приспів.
А що перший празник – зішле тобі втіху.
Приспів.
А що другий празник – зішле тобі щастя.
Приспів.
А що третій празник – зішле всім нам долю!
Приспів.

Вечір під Старий Новий рік  називається "Другою колядою", "Щедрим вечором" або "Другою Кутею". 

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР!
(щедрівка)

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
Шили, шили свитку, тай укоротили.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
А в нашої Лєни та й нечесана коса.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
Що варила, що пекла, неси нам до вікна.
Що в дядька-дядька дядина гладка.
Не хоче устати та щедрівки дати.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!

Вдосвіта на Василя (14 січня)  тільки хлопчики оббігали оселі найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки зернами пшениці або жита, вітали з Новим роком і проказували при цьому вітання та побажання господарям, за що господар обдаровував посівальників подарунками:

                     Щедрик-ведрик, 
                     Дайте вареник,
                     Грудочку кашки,
                     Кільце ковбаски.
                     Мати казала, 
                     Щоб дали сала.
                     Батько сварився, 
                     Щоб не барився.
                     Щедрий вечір!

Але спочатку можна було засіяти і вдома. Засіваючи зазвичай зерном, примовляли:

                                   Сійся, родися,
                                   Жито, пшениця.
                                   Зверху колосиста,
                                   Знизу корениста.
                                   Будьте здорові,
                                   Будьте багаті.
                                   Усіх з Новим роком.


      Таким чином, традиційні свята зимового календарного циклу займають важливе місце в українській народній обрядовості.

 

 

                                       Зустріч весни

   Здавна наш народ зустрічав весну з особливим настроєм, адже його хліборобська душа була надзвичайно чутливою до всього живого, що пробуджувалося з весною до нового життя.

  Міфічний образ богині Весни поставав в уяві наших предків в образі прекрасної молодої дівчини або молодиці, тому що саме жінка дає початок життю.

  Зустріч весни поєднувалася з вигнанням зими-смерті. Ще збереглися подекуди обряди, під час яких спалюється солом'яне опудало, яке символізує собою зиму (під час масниці).

   Початок весни пов'язували наші предки зі святом Сорока Мучеників. Воно святкується 22 березня (за новим стилем). У цей день, говорили в народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну. Господині, щоб відзначити цю подію, пекли тістечка у вигляді пташок і роздавали дітям, “щоб птиця водилася”. З цим печивом діти вибігали на луки, в ліс і співали:

Пташок викликаю

З теплого краю:

- Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

   Разом з дітьми виходили зустрічати весну й дорослі, жінки та дівчата. Прислухалися, чи не заспіває вівсянка – птаха, що першою сповіщала про прихід весни. “Кидай сани, бери віз, викинь шубу, з печі злізь”, - примовляли вони, почувши спів пташки.

Благослови, мати

Ладо мати,

Весну закликати,

Зиму проводжати!

- просили благословення дівчата у богині сонця, злагоди та любові – Лади. Це одна з найдавніших міфологічних покровительок східних та південних слов'ян. Після цього діти закликали весну:

Прийди до нас, весно,

Із радістю, із великою

до нас милістю,

Із житом зернистим,

Із пшеничкою золотою,

Із вівсом кучерявим,

Із ячменем вусатим...

Закликаючи весну, запитували: “Весно красна, що ти нам принесла?”

Серед дівчат вибирали найкращу дівчину, яка виконувала роль Весни. Вона відповідала:

Принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко,

Та хрещатий барвіночок,

Та запашненький васильочок.

Васильочок – для парубків,

Барвіночок – для дівчаток,

Любисточок – для любості.

Ті, хто просив весну про дари, також не лишалися в боргу. Так, в давні часи в Україні діти носили в руках дерев'яну ластівку і ходили з нею від хати до хати, прославляючи Весну.

    Господині в день 40 Мучеників відрізали шматок полотна і приносили його в поле. Вклонившись на всі боки, поверталися до сходу сонця і говорили: “Ось тобі, мати-весно, нова обновка!” При цьому стелили полотно і клали на нього пиріг, надіючись, що такими магічними діями вони забезпечать собі милість сил природи і добрий урожай.

   Поклоняючись Весні, поклонялися ще й міфічному богові сонця – Ярилу, якого уявляли гарним парубком у білій киреї на білому коні. Ярило був парою дівчині-Весні. Звичай водити хороводи Ярилу зберігся ще до нашого часу.

Весняні хороводи не збереглися до нашого часу у жодного із європейських народів, крім слов'ян, і особливо різноманітні їх види у нашого народу.

  Свій перший весняний хоровод виводили в Наддніпрянській Україні називали веснянками, а в Галичині – гаївками, гагілками, ягілками.

Гаївки в Західній Україні співають тільки на Великодні свята біля церкви, а веснянки виконуються протягом усієї весни.

   Найбільш відомий весняний хоровод “Кривий танець”, який водили біля церкви, на луці або вели через усе село, як це було на Вінничині, приєднуючи по дорозі до себе все нових дівчат. При цьому співали:

Ми кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо,

Треба його вести,

Як віночок плести...

“Кривий танець” - це символ пробудження життєвої енергії, цим танком дівчата вітали Весну і запрошували її швидше вступати в свої права.

   У весняних обрядових піснях та хороводах важливе місце займали хліборобські мотиви, тому що оранка, сівба, збирання врожаю – все це було головним заняттям переважної більшості населення України.

   Хороводи належали колись, очевидно, до комплексу магічних дій, які ставили собі за мету розбудити і спрямувати сили природи на збільшення врожаю. Та з часом елементи магічних дій втратили своє значення і їх замінили елементи гри. Зараз ці веснянки сприймаються як дитячі ігри.

   Магічним заклинанням шуму зеленої весни, який розвиває листя на деревах, трави на луках, зелені вруна на полях, була й веснянка “Зелений шум”. Вона збереглася в незначних залишках, і, як писав М. Грушевський, “ми можемо тільки інтуїтивно в самих сих виразах відчувати багатство сього мотиву, розбудженого космічного руху, шуму зеленої весни”:

Ой, нумо, нумо,

В зеленого Шума -

А в нашого Шума

Зеленая шуба.

А Шум ходить по дуброві...

    Далі йдуть пародійні рими, “Які витиснули з уживання первинний текст, коли  хоровод зійшов на просту забаву”. цей весняний хоровод був дуже популярним ще навіть у післявоєнні роки на Поділлі, зокрема на Вінничині. Його водили дівчата на Великдень біля церкви. Ключ дівчат ,співаючи, рухався навколо церкви, сплітаючи пліт із рук, по якому вели мале дитя – Шума. І хоч як намагалися з корінням вирвати ці залишки нашої прекрасної культури, проте, на щастя, ще є люди ,які зберегли в пам'яті цю веснянку і можуть передати її своїм нащадкам.

    Одна з найдавніших гаївкових забав “Воротарчик” починається словами: “Воротарчику, воротарчику, отвори ворітечка”. Що ж за ворота він стереже? В індійські міфології є божество Врітра – дракон, що замикає земні води. Бог-громовержець Індра (в українській міфології йому відповідає Перун) звільняє води з полону Врітри. Індійська культура, як і українська, - одна з гілок древньої культури землеробів. Тому у всіх давніх хліборобстких народів споріднені звичаї і вірування.

   Гаївки дуже щедро ілюструють дохристиянські магічні культури, ворожіння, любовні чаклування, бо весна – час парування, женихання, сватання, зародження нових сімей. В Україні здавна існував звичай вільного вибору,хоч є, звичайно гаївки і про дівчину, яка йде за старого, за нелюба. Прикладом такої гаївки є “Нелюб”. “Ой, як, як миленькому постіль слати?” - запитує гурт дівчат. “Ой, так, так”, - проказує дівчина і стеле хустку, на яку сідає коханий, якого вона обнімає і цілує. Друга частина веснянки розповідає про те, як дівчина стеле постіль нелюбу, імітуючи при цьому неприязнь до нелюбимого чоловіка.

 Так само як колядки та щедрівки, весняні обрядові пісні були книгою життя народу, в них розкривалося його ставлення до всіх життєвих ситуацій. У гаївках багато гумору, жартів, особливо в переспівах дівчат та хлопців. Найбільше кпинів діставалося парубоцькій красі, котра в “болоті випрана, на дощі сушена, під лавку шпурнена”.

Що в решеті водиці, водиці,

Стільки в хлопців

правдиці, правдиці.

Скільки в небі зірочок,

зірочок -

Стільки хлопцям болячок,

болячок, -

жартували дівчата над хлопцями. Хлопці також не залишалися в боргу і відспівували дівчатам:

А весна весною,

а дівка – дівкою,

Ходить, світом нудить,

спідницею крутить.

Крутить, щоб видати,

бо хоче віддатись.

Дома не сидіти, в дівках не сивіти.

   Веснянки та гаївки – це найдавніші містерії весняного пробудження,коли вся природа сповнюється новими животворними силами, щебетом пташок, запашним цвітом, радістю життя. І, напевно, недаремно назву “гаївки” відомий дослідник української обрядовості Ксенофонт Сосенко виводить від староіранського слова “гаїл”, що означає життя, Божа сила.

    До весняних обрядів належить і не менш поетичний, сповнений віри в оновлення всього живого обряд “топтання рясту”. Як тільки на узліссях з'являються перші листочки рясту, всі поспішали до лісу і, босоніж притупуючи, примовляли: “Топчу, топчу ряст, ряс. Бог здоров'я дасть, дасть. Дай, Боже, діждати, щоб на той рік топтати!” Це означало, що людина, яка доторкнулася до живої природи, набереться сил, стане здоровою і зможе зустріти наступну весну.